Вона ще не виросла і не втратила голову
Від чорної музики у власних зап’ястях
І світло з небес і початки голоду
В її долонях будуть за щастя
Вона ще не падала на мокрі матраци
І в кров її не вливався поспіх
І ще не блукала південними трасами
Худоба – таврована мов плацкартна постіль
Ні болю в легенях ні решти блиску
В темній траві без кінця і міри
Й гарячі квіти високого тиску
Не росли на відкритих ділянках шкіри
І друзі на станціях і ріки в селищах
Дбають про свій подорожній статок
І одяг випалюється на сонці все ще
Вірно тримаючись її лопаток
Вона ще не може просто померти
Зализує рани наче конверти
Чистить зуби мов табельну зброю
І засинає поруч з тобою