Ель:
Простолюди палять косо...
Бо я голий-босий філософ з зламаним носом.
Оратор різноголосий, що в рими чаклує прозу,
Яку приносе в’язень трьох полосок –
Барига з п’ятосом!
Вночі писав... Знову недосип...
"Може вже досить цього чьосу!" – его гундосить!
Та поки слова – оси – буду списувати стоси!
До передозу! В морози й грози!

Рокс:
Мої погрози в людські обози
Пиносять сльози і розум...
Взноси метаморфози, власне – козир,
Коли курйози, що збивають з осі
На серйозі я творю в своїй берлозі.
Єдині гості – ехо тостів, які слухаєш зі злостю!
І вишептуєш у простір...
Студія – це костьол, де покладу я свої кості.
Боротьба – як віра хрестоносців –
Один суцільний розділ мозкових наростів!
Цій корості на районі двадцять шостім
Ростим твердиню...
Нині школа репу з Волині
Мутить магію Гудіні, прокляту в сьомом коліні!
В філософії потрійній: правда гостра і тонка,
Записана в колонки.
Виплюнув бронхи – вона звучить уже в колонках!
І тільки музика і чтиво в моїх перепонках!

Як сніг, на сцену падав,
В пацанскіх латах і з постулатом!
Картаті тиради можуть здолати вади!
Квадрати сапати, чеканячи чітко чітку!
Тільки мікрофон і вчення у вжитку.

Л.О.М.:
По гримасі лиця – по ходу, я – псих!
Потойбічний шум не стих...
Мої квадрати для тих,
У кого перо міцніше меча,
Цінніше ніж в 20-их карбована монета!
Урок по тактах для шкета з волинського гетто.
По ходу, ви це чули і бачиди дето...
В наших куплетах кульмінація секрета –
Між листками пильного буклета
Залишена пелюстка з пишного букета.
На сцені сніги танули...
Вода, ніби чарами, відбирала солі і піску гранули...
Порізи леза рано рани ранили...
Тому, хто служить сокровенно лиш тобі
Та плоті від плоті твоєї...
МС з філософськими питаннями в голові.
З алтайськими шаманами в союзі
На жертовного коня душі наводимо зглаз і порчі
На таких як ти!
Наївні панти в часи античні!
Як у вченні філософа Фалеса та його послідовників –
Анаксіандра й Геракліда,
Утотожнюю квадрати силами природи.
Мислителю не заважають паролі доступів і коди.
Повторні по розписаних дворах походи...
Наділені божим даром – в очі дроти,
Прозорі душі поглинають мєсні залпом суєти...

Приспів

Тарік:
Чи можна стерти те, що не написано?
Слова поета загострити списами?
Чи не пізно згадати про життя, що пропливає поруч?
Усі слова влучають в ціль, хоча летять угору!
Знайду не скоро. І в цю пору не вірю ворам –
Запам’ятав зі вчора,
Як здавалось, що знайшов свою дорогу...
Перша думка була хибна.
Та на все є воля Бога.
Життя строге, колего... Життя – це не лего,
І в ньому не легко знайти своє альтер-его!
Друге Я – філософ...
Як на психа дивляться на мене скоса,
Палять думками! Я пішов із храму...
Зумів упасти – значить встану!
Підніму з собою всіх і влаштую терор!
Маючи в озброєнні дух філософа і перо...

Приспів