Земля ятрилась ген до виднокруга,
Ми йшли на смерть за втрачені мости.
Два журавлі над нами, як два друга,
Тепло весни несли через фронти.

Туди, туди, куди і нам, - додому -
Вони летіли в небі вогняному.
Та впав один у нетрі комиша.
I вмилась кров'ю другого душа.

Коли настала тиша після бою,
У комишах знайшли ми журавля,
I довго, довго чули над собою,
Як дикий плач тривожно кружеляв.

Через літа той плач, як давня рана,
Солдатське серце будить спозарана,
Бо журавлина чорна самота
Ночами в душу й досі приліта.