Ой казали мені хлопці:
"Може б, не женився?"
Я, як батько наш, Адам той,
Взяв і зачепився.

Світлоруса, синьоока –
Звела з ума швидко.
Мов русалка, зворожила –
Друзів вже й не видно.

Тепер маюсь, бідолаха –
Жінку мушу слухать.
Туди-сюди не ходи –
Дома маю тупать.

Люлька лежить на припічку –
Не пихтить, не дмуха.
І горілочка не п'ється –
П'яні комар й муха.

Будеш знати, вражий сину,
Козаків як слухать.
Сиди дома, біля діток,
Поза вухом чухай.

Ой казали мені друзі,
Щоб я не женився.
А я, дурень не послухав –
Взяв і одружився.

Маю жінку, маю хату –
Діток мала купа.
Кожен кричить: "Це мій тато!" –
Їх тепер лиш слуха.

Хлопці їздять і гуляють –
Щляхи ті ж, чумацькі.
З вітром иесело співають –
Доля в них козацька.

Кинув люльку, кинув пити –
Каюсь, чом не раньше?
Був би більше за Адама
В десять раз багатше!

Ростуть красені й красуні –
України діти.
Їх не в змозі розлюбити –
Вони мої діти!

Ой казали мені хлопці:
"Друже, не женися!"...
Радий я, що не послухав –
Від щастя свічуся!