Вона світити ще могла,
Та більш світити не схотіла,–
Ураз всю міць свою взяла,
Всю ніч осяяла і – стліла...

Вона так прагнула в слові жить...
І слів не знала, в які себе влить...

Погасла іскронька мала,
Рожевим сяйвом більш не ллється...
І шкода сяйва і тепла,
І ніч темнішою здається...

Вона так прагнула в слові жить...
І слів не знала, в які себе влить...

Приспів:
Скільки срібних мрій літає!
Слів людських для них немає.
Мрії прагнуть в слові жить,
Та в які слова їх влить? (весь куплет – 2)

Погасла іскронька мала,
Рожевим сяйвом більш не ллється...
І шкода сяйва і тепла,
І ніч темнішою здається...

Так часом весь в огні горить,
Стражда закоханий до краю
І слів не зна, в які б він влить
Зумів любов свою безкраю...

Вона ж чекає і мовчить,
Вона так прагнула в слові жить
І слів не знала, в які себе влить...

Приспів (2)