Іноді літали ми, іноді променем весни, іноді каменем.
Не знали ми радості, не бачили смерті. А самі з радості плакали...

День покотив сонячні вогні
І стали по колу золоті...
Сон не минав, снилися живі...
А день гострим холодом збудив...
Очі заплакані...

В осені питали ми, часом не бачила вона осені втрачені.
Все, чого чекали ми, полетіло вороном туди, де нами позначено.