БіGmлий сніг, сірий лід, на Gземлі, що закута в гріх,
НаCmче клаптева ковдра на нCій, місто в сплетінні доріг.
ХмGmари й дим понад містом пливуть,G розчиняючи світлу блакить,
ЛюCmди в нім спокон віку живуть, в їх стCражданнях багато століть
ПроCmминуло під світлом зорі, що названGmа Сонцем....


І дві тисячі літ війна, війна без вагомих причин,
Війна діло молодих, ліки проти сивин...
Кров молода пролилась, її завтра покриє земля,
Післязавтра на ній вродить трава, ця планета стане знову жива,
І зігріта промінням зорі, що названа Сонцем.


А нам слід пам'ятати завжди, що лиш ті не підуть в забуття,
Хто ніколи й ніяк не ділив, на пропорції смерть і життя,
Ім не треба знати слів "так" і "ні", і не треба ні чинів, ні імен,
Щоб у дійсності, чи віщому сні, досягнути до кінців Ойкумен,
Та упасти в тяжінні зорі, що названа Сонцем.