Плете дівчина віночки - на полях покоси,
Кольорові стрічки вправно заплітає в коси,
Ромашками й маків цвітом чоло прикрашає,
Про кохання лагідно пісеньку співає.

Де ти, суджений мій милий, сокіл легкокрилий?
Озирнись до мене, доля, змилуйся Всесилий!
Спрагле серденько дівоче приголуб в долоні,
Радість принеси й розраду, сліз зжени полони.
Зжени полони...

Ось й весна-красна у дім-молода, як Леля!
Вишні цвіт сплела віночком з вусиками хмелю,
В вишиванці червоніє, стигла мов калина,
Вже стоїть засватана дивоцвіт дівчина.

Пісні радісні лунають, про любов віщують!
Столи пишні накривають, щедро розкошують!
Смачні страви подаються, молодятам-гірко!
Поміж палкими вустами полум'янить зірка!

Життя лине і по вінця наливає щастям.
Уквітчаних молодяток не здолать напастям.
Міцно з'єднані любов'ю, плинуть в майбуття,
Взявши пісню солов'їну й щирі почуття.

Де добробут і злагода час біжить як хвиля,
Дружні серцем молодята жнуть бузкові милі.
Буйним вихором кружляють в пелюстках надії,
Щоб здійснились найжагучі калинові мрії.
Калинові мрії...

Рясно поросли волошки, жінка знов співає,
З них віночок виплітає й дітей пригорає,
На чоло в ніжних руках накида хустину,
Вабить для малят рідненьких долю лебедину.

Час іде і шлюбну пісню виспівує доньці,
Сяють сльози від радості, як роса на сонці,
Мужнім рухом і синочок обійняв дружину,
Вистеляє мати нову в маках скатертину.

Та роки не знають спину і течуть мов ріки.
Сріблом зарясніли коси, просльозились віки,
Облітає тихо літо, осінь недалеко,
Вже й до діточок в гніздечко теж летять лелеки.

Гарних виростила діток жінка-берегиня,
В путь щасливу мов ластівок відправила нині
І косички із стрічками випліта онукам,
Знов віночок із мальвами пестять теплі руки.
Мамині руки, материнські руки...