Мені наснилась знову осінь,
Кружляє листя уві сні,
Чому ти плачеш, серце, досі,
Зазеленіє навесні.

Та тільки ходить, ходить осінь
Ходою рідною мені,
В кохтині, що вже вийшла з моди,
По листопадовім вогні.

Мережать руки листям вміло
Стерні сорочку променисту,
А літо бабине бриніло
Чарівним золотим намистом.

Безкрайня тиха неба просинь
У синяві заледеніла,
А золотава щедра осінь,
Як мати, скоро стане біла.