В сумній історії багато літ
Гортав він у недолі дні,
Але бачив в мареннях безжурний світ,
Диво-ліс таємний – уві сні.

Через журбу, через долину сліз,
Серед омани згубних чар
Йде прочанин, в темряві шукає ліс,
Мучить його марно спраги жар.

І павутиння шиють на вустах,
Долонь дають слизьку, як лід,
Роздоріжжя пишуть на його очах,
Але він рушає в дивний світ.

Минуть всі безвідрадні чорні дні,
Та щезне туги тінь з доріг,
І безжурний перед ним постане світ,
Той, що в серці він своїм зберіг.