Думи мої, думи мої.
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало.
Як свою дитину?..
Думи мої, думи мої.
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве.
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Є на світі доля, а хто її знає,
Є на світі воля, а хто її має,
Є люди на світі, сріблом злотом сяють.
Здається панують, а долі не знають

Ні долі, ні волі,
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,
А плакати — сором...

Візьміть срібло-злото,
Та й будьте багаті,
А я візьму сльози
Лихо поливати.
Затопчу неволю
Босими ногами,
Затоплю неволю
Дрібними сльозами...