Промовляє:
Мої діточки, мої малісінькі,
Мої діточки вірнісінькі,
І візьміть же мене й догодуйте ж мене.
Та ви ж тепер не годуєте,
А тільки, тільки виганяєте,
Випихаєте тих матерів...
Нащо вони нужні ті матері тепер.

Далі співає:
– Сини мої, сини,
А я й ваша мати,
Ой хто ж буде, сини мої,
Хлібом годувати?
Самий старший каже:
– Годувать не буду.
Середущий та й сказав же:
– Я думать забуду.
Самий менший каже:
– Ти бери ломаку,
Як ітимеш по-під тинню,
То й порвуть собаки.

Далі співачка розповідає:
"Читала я свою планеду, якого я місяця народилась, якого я числа. Календарі були, може й ви не знаєте їх. Будеш ти до возрасту жить, а заміж вийдеш – нещасна по чоловікові й по дітях. Навіки нещасна. А сама по собі, де ти не будеш, щаслива, і понині все буде і щаслива ти навіки. І свої діти не будуть догодовувать. Троє, а догодовувать не будуть; чужа чужениця догодує. Це планеда така".