Село наше рідне, дитинства колиско,
Любить не покину ніколи тебе
За пишні сади і за луки зелені,
За ліс і за річку, що манить мене.

О, Волице люба, ти в нетрях родилась,
Вціліла від хижих татарських заброд.
Щоб в спокої жити й на волі трудитись,
Тому ти постала в оточені вод.

Хоч довгі була під стопою чужинців,
Віками втрачала дочок і синів,
Та ворога гнала завзято із краю,
Щоб він тебе знову приспати не смів.

Здобула ти волю, і щастя, і долю,
В часи Незалежності вже розцвіла.
Наш люд роботящий гордиться тобою,
Ланами буйними навколо села.

Гуртуймось, єднаймося, всі односельці,
Працюймо, живімо у розквіті сил!
Спустошити землю не даймо чужинцям
І не занедбаймо священних могил..