Зоріла золота заграва,
Здригнувся світ під звуки сурм.
Широко залунала слава, |
Що вже воскресла нам держава, |(2)*
Що Україна встала з тюрм. |

Гоїлися столітні рани,
Бо не царив вже кволий жах;
Лежали в поросі тирани,
Розірвано важкі кайдани,
Стеливсь в майбутнє ясний шлях.

Заграли нам воскресні дзвони
І вже жертвенний, власний труд
Творив права свої, закони,
Царив вже лад, а не прокльони,
Своя влада, не царський кнут.

Нечайно!.. що це? Що це чути?
Це знову наїзд диких орд!
На досвітках прийшлось збагнути
Питання: Бути чи не бути?!
Без війська, — без своїх когорт!

Невже ж побідять супостати?
У відповідь паде наказ:
"Хто любить волю, в ряд ставати,
Книжки змінити на гранати,
З огню творити славний час!

Нема дорожчого від честі,
Страшнішого чужих кайдан.
Настав вже час віни і месті!
Все Україні в дар принести, —
Це воля рідних нам спартан".

Орди шість тисяч йде у люті,
Пожежу запалив солдат.
Невже ж не бути нам? Чи бути?
Покаже бій, порішать Крути,
Не володітиме в нас кат.

Падуть німі, зітхань не чути,
Незнане їм терпіння, жах.
Хто переможе? Чи ж збагнути...
Бо лицарів абсурду трупи
Мостили гордій славі шлях.

Вже знемагали, сил не стало,
Та дальше морем лилась кров;
Їх так багато — нас так мало
(Розпукою в душі кричало),
І далі бій нерівний йшов.

П'янила ниви кров їх чиста.
Звершилося. Вже бій стихає,
І впали всі: героїв триста,
Останніх смілих гнів садиста
В полоні всіх закатував.

І впали всі і не спинили
Нового наїзду варвар;
Та всі лягли, а не спочили,
Добули славу й нам лишили
Безсмертний взір: геройства чар.

"Чужинче, йди і Україні
Скажи, що звершився наказ.
Хай не сумує! На руїні
Збудуємо нові твердині
І в бій підемо другий раз!

Скажи, що шлях покажуть Крути,
Що замість терня — ореол,
Що Україні вічно бути,
Про Україну всім почути,
Бо світу це новий престол!"