Колись давньо-предавньо,
Як ніхто не памятає,
У гори, у Карпати
До озер дійшов і сів,
Прийшов русич відважний,
Він скинув шолом важкий,
На камінь на спочинку
На знак поставив свій топір.

Він камінь сік, рубав той,
Він сталево ставив мури,
Щоб кожен хто ішов тудою,
Дозволу питав.
На те що тут сторожа
Спиняла все вороже
Народ фортецю - Тустань
Із подякою назвав.

Та деколи як стою
Пред старезною стіною
І мислю що ся назва
Не тому звучить.
По своїй волі стану
На славну велич гляну
Це ж віра наша
Й правда наша
Скелею стоїть.