Кохання як метелик – захочеш не піймаєш,
Не розумієш поки не втрачаєш.
Цінуй кожну хвилину, цілуй без причини,
Завжди пам’ятай, що...
Кохання як метелик – захочеш не піймаєш,
Не розумієш поки не втрачаєш.
Цінуй кожну хвилину, цілуй без причини,
Ніколи не забувай...

Вони не були знайомі, просто перехожі,
Зустрілись поглядами у вагоні метро.
Навколо своїх сердець важкі огорожі
Роками будували, тепер все одно.
Її небесна блакить в полон захопила
Усі його думки, не підібрати слів.
Наче стіна в Берліні пала її крига,
Що сповіщало про кінець сірих днів.
Думки плутали, а станції минали,
Навколо тисячі проблем злились в одну.
Тепла очей обом не вистачало,
Тепер пили до дна свою елегію.
Нема тієї сили, щоб їх тепер спинити,
Сильніший за усіх, як завжди тільки час.
Він відділяє те що треба, наче сито,
І залишає з тим, що є, кожен раз.

То був лиш сон – ілюзія польоту,
В старому місті прокинулися дві душі.
Їх імена миттєво передали по дроту,
Розплутали клубок самотності по ниточці.
Земля зробила кілька обертів на зустріч долі,
Тим часом Всесвіт відлік увімкнув.
Між всіх людей під сонцем розподілив ролі,
Ретельно як завжди – нікого не забув.
Грім серед ясного неба, парасолі вдома,
Прогноз черговий раз збрехав, то й що тепер
Під землю їх за руку вела чиясь там воля
Наче по небу радари гелікоптер.
Вони не були знайомі, просто перехожі,
Зустрілись поглядами у вагоні метро.
Навколо своїх сердець важкі огорожі
Роками будували, тепер все одно.