Отож любі малята
Закривайте ваші оченята
Зараз для вас Feodor казки буде читати.
Казка перша – жили-були, уже давно померли,
Ті хто бажав у душі сіять перли.
Уже не видно – за обрієм скрилося сонце,
Скажи на що тобі схожий сон цей.
Цей сон про те що хтось називає патріотизмом,
Це те, що було практично здавлено комунізмом.
Щоправда справжні патріоти зараз не живуть,
Я бачу нинішні обличчя – це просто жуть.
Нічого кращого придумати не змогли,
Ніж те, що наші кращі, а інші всі козли.
З такою "високою" думкою лізуть в депутати,
Навіщо? Щоб казки розповідати!
Отож любі малята
Готуйте ваші рученята
Щоб за MC-3A рахуючи пальці загинати.
Казка друга – США на боці демократії,
Робить все, що хоче – вимирають цілі нації.
Через їхню боротьбу зі вселенським тероризмом,
Гинуть діти у містах, і за містом місто.
Вони вважають це нормально, і так повинно бути,
Та я би не хотів до них в цій боротьбі примкнути.
Бо я людина розумна, тобто homo sapiens,
Вони ж подібні до звірей – нехай лікують карієс.

Приспів:
Вони розповідають казки,
Згущають краски,
Ми знімаємо маски.

Казка третя – це те, що люди володарі планети,
Давно повинні зрозуміти, що ставимо тенети.
До яких і скоро самі ми потрапимо,
Гра почалась і вибору ми не маємо.
Нема куди подітись – скрізь розставлені пастки,
На кожному відрізку поля, але для спільної мети
Можливо ми минуле пригадаємо,
Бо все-таки на плечах для чогось голову маємо.
Казка четверта – Полтава найзеленіше місто України,
Так нам розповідають, хотілося б вірити.
Але ж проти фактів і зброї то немає,
А факти кажуть – забруднення міста зростає.
І що тут найцікавіше – всі ми знаємо,
Що про природу рідної місцини ми не дбаємо.
Ми сидимо усі гуртом і дива чекаємо,
Люди повірте – ми в себе роки забираємо.
У себе віднімаємо, не хочемо розуміти,
Та на цілі роки починаємо німіти.
Розум (він же сіра речовина) не працює,
І тільки тіло свої умови диктує.

Приспів

Казка п’ята, передостання, ви чуєте малята?
Хтось кричить, що незаконно нині саджають за грати.
Я бачу ті обличчя, та їх криваві очі,
Хочуть народові добра, та до грошей дуже охочі.
Які там прості люди якщо ті
Хто були ще не так давно в седлі.
Мають на своїй меті знову панувати,
І знову, як в старі часи, народ свій грабувати.
Навіщо нам таке потрібно я не розумію,
Коли я проти чогось, то я конкретно дію.
А ті, хто вміє тільки скаржитись на інших,
Тому нема пошани й нагород більших.
Казка шоста – завершальна, проблема нагальна,
Хто сильніший, той і правий, доля безжальна.
І той, хто має гроші, той наймогутніший з усіх,
А правда це така річ, яку піднімають на сміх.
І що поробиш, якщо кожного дня це бачиш,
Не в книжках, не в кіно, в реальному житті – ти плачеш?
Ти розумієш, що старієш і більше не в змозі,
Людям допомогти, стоїш у когось на дорозі.
Комусь заважаєш, але добра бажаєш,
Ніхто і не помітить як ти потроху помираєш.

Приспів