Лає мене, зливи пускає зо злості на голову:
"Знай, як воно на помості – в самому центрі вже край!"
А я і без того живу на вузьку ногу.
На одну лиш ногу міряю дорогу.
Звідси висновки – не кроки, а стрибки.
Малесеньке прохання...

Приспів:
Впусти, демоне, з висоти мене.
Остогидли береги, помираю від нудьги. (2)

Так воно у цій пустелі простору і часу
Повиростали скелі до стелі, відлунюють кожну фразу.
А в мене є прохання:

Приспів