Пісня грається всього лиш на чотирьох акордах без зупинки

Fm (V)
Ілюзією прожитих віків,
G (III)
Поетами написаних історій.
C
В маленькім місті крізь полон дощів
F
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог.
Вони ж під небом високо літали.

Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі
Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,
Для неї вж він був просто ідеалом
Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди.
Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди
Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає.
І виникло багато запитань.
Її він досі пристрасно кохає,
Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити?
Нема причин. Їх не було, повір.
Коли проходить день і наступає вечір
Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,
Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,
А інша світиться у нього у дворі.

Він падав на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями
Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає
Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє
Їх спільний день, де починається любов