Відкриєш мою книгу, поглянь на ці малюнки...
В них віддзеркалюються тимчасові візерунки.
Впадеш у файні барви і віднайдеш свій колір.
Згадай їм наші ті роки, вони ж і твої.
А знаєш, не ховай свою старість!
Як казав мій знайомий: "все перейде в радість – шлях у небо..."

Як гадаєш, скільки ще нам чекати?
Скільки ці ніяки тіла будуть нас ігнорувати,
Лажати, свої мозолі наїдати?
Може ти мені підкажеш, мій кровний брате?
– А знаєш, раніше я тебе вже бачив,
Тебе руйнували, а ти усім пробачив.
– Так, повідав я пригод...
– А як же тебе звуть?
– Український народ.

Приспів:
Хей, ти заблукав! Ти! Хей! Раніше зірки були вищими!
Вищими... Відійди від мене!

Коли мені сумно і сльози вже близько,
Коли опускаюся, падаю низько,
Коли вже немає ні сил, ні надії,
Так само як ти – я вмирати не вмію.
Як я казав раніше, я тебе вже бачив.
Тебе руйнували, а ти усім пробачив.
Так, ми закриєм всім нікчемам рот –
Це говорить мій народ!