Як приїхав бригадир та й на сивому коні,
Іди, іди в поле жати, будеш мати трудодні.

Як приїхав він у поле, коло мене собі став,
Я ще копи не нажала, він чотири записав.

– Покидай сю роботу та й іди додому,
Вари з сиром пироги, я приїду потому.

Як прийшов же він до неї, ще й не роздягнувся,
Поглядається в вікно – чоловік вернувся.

– Бригадир, бригадир, що будем робити?
На подвір’ї чоловік, буде обох бити.

Бригадир, бригадир, сідай у куточку,
А я скажу чоловіку, посадила квочку.

– Добрий вечір, моя мила, а що тут чувати?
А що в тебе під лавкою таке пелехате?

– Чоловіче ти мій, їж цибулю та й мовчи,
Посадила рябу квочку, а ти її не дрочи.

– Ой, жінко моя, а що то за квочка?
Що у неї попід шию вишита сорочка?

Ой, жінко моя, та цибуля – не обід,
По твоєму – ряба квочка, по моєму – бригадир.

Як узяв чоловік дубове полінце,
Дісталося бригадиру, дісталося жінці.

Не виходить бригадир на свою бригаду,
Бо розбита голова, спереду і ззаду.