Долаючи час і простір,
лінії і перспективи
лечу я до тебе в гості
крізь дріб монотонний зливи.

Крізь дріб монотонний зливи
я бачу дерева й хати
і неба обличчя дивне
між гіллям дубів пихатих.

Між гіллям дубів пихатих
сховалось воно у кронах.
Питаю – як тебе звати? –
У відповідь чую дзвони.

У відповідь чую дзвони –
це ти мене кличеш в гості.
Крізь зливи дріб монотонний
долаю я час і простір.