Сіре небо, сірі хмари
Вітер з жалю завива
Дощу краплини, як примари
Із смутком по вікну стіка

І люди сірі, як те небо
Без емоцій почуттів
Існують лиш тому, що треба
Їм жити хто цього хотів

Той відчай вбиває
Душа моя страждає
Щоб кривди не чути
І назавжди забути

Нема їм виправдань і кари
Позбавлені вони гріхів
І душу витягли за бари
Із цих поганих людських тіл

Пропав вже спокій і терпіння
І вітер хмари принесе
Не буде людям вже спасіння
Лиш ангелам прощають все...