Ранок, вологість та білий дим,
Естакади пусті, відчуття біди...
Нам з тобою, сестра, вже відміряно час,
Що існує поперед, то вже не для нас.

Вже приваблює спокій, виснажує гріх,
Вже повільно за вікнами падає сніг,
Твоя звичка – причина, і ти зволікаєш,
Але, кажу, сестра: роби те, що маєш.

Ні, сестра, певно, це дарма,
Була хоч образа, тепер – нема,
Все, сестра, відпочинь, сестра, –
Відсоток жаги за хвилину вмира.

Наші спроби щось вдати – невдалі, дрібні,
Бо уява утомлена каже "ні".
Далі так неможливо, і ти відчуваєш,
Щось потрібно зробити, – роби те, що маєш.