З неба впала моя зоря
Залишивши лиш привид вогня.
Вже не плачу, вже не болить,
Просто в грудях ще щось там щемить.
Може серце? – Та ні, не воно,
Його я віддала тобі вже давно.
Віддала свій страх в твої руки холодні,
Віддам і життя, але не сьогодні,
Не сьогодні, не сьогодні,
Не сьогодні.

Стираю малюнки вчорашнього болю,
Виймаю із серця твою кулю поволі.
Над прірвою ставши залишилася жити;
Господар тут час, його не зупинити,
Не зупинити, не зупинити,
Не зупинити.

Вже не буде тих чудес, вже не чекаю,
В унісон з плачем небес вже не ридаю,
Бо ти лиш сон, ти просто марево,
Просто дим, просто моя вічність,
Моє життя, мого серця камінь,
Моєї історії безглузда трагічність.

Стираю малюнки вчорашнього болю,
Виймаю із серця твою кулю поволі.
Над прірвою ставши залишилася жити;
Господар тут час, його не зупинити.

Я бачу як тіні ховаються в маски.
Я бачу крізь сон: ми зазнали поразки.
Я чую твій голос, що кличе на поміч,
Мене вже не буде,
пробач, я вже не поруч.
Я бачу як тіні ховаються в маски.
Я бачу крізь сон: ми зазнали поразки.
Я чую твій голос, що кличе на поміч,
Мене вже не буде,
пробач, я вже не поруч,
Я йду.

Назавжди, назавжди,
Назавжди, назавжди.

Я бачу як тіні ховаються в маски.
Я бачу крізь сон: ми зазнали поразки.
Я чую твій голос, що кличе на поміч,
Мене вже не буде, пробач, я вже не поруч.
Я бачу як тіні ховаються в маски.
Я бачу крізь сон: ми зазнали поразки.
Я чую твій голос, що кличе на поміч,
Мене вже не буде,
пробач, я вже не поруч,
Я йду!