Срібно коса хуга обняла за плечі,
Притрусила снігом, оповила сумом
До зими-завії залицявся вечір,
Ліхтарем гойдався, посміхався, думав.

Приспів:
Не дивись так зимно, мавко темноока,
Бо літа нестримно тануть рік за роком,
На чолі у мене залягла вже смуга,
А кохання мого не розвіє хуга.

Позлітались разом думи-пташенята
І дзьобають душу, що черству хлібину,
Стану нишком пісню тихую співати,
А пекучі сльози ллються безупинно.

Приспів.

Кажуть серце наше - глибока криниця,
На денці якої відіб'ється сонце,
І квітучим ранком, мов весни зірниця,
Зазирне кохання у душі віконце.

Приспів. (3)