Журилася попадя своєю бідою:
– Бідна ж моя головонько, що піп з бородою!

Приспів:
Ох мені тяжко, ох мені нудно,
Що піп з бородою – жити ж мені трудно!

Ох піду я до церковці богу ся молити,
Як погляну на бороду, мушу аж умліти.

Ой піду я на хрестини – просять мене сісти,
Як погляну на бороду, та й не можу їсти.

Хоць ти уберися в дорогії шати,
Таки тебе не люблю, бо ти – бородатий.

Ох піду я к протопопі та й стану просити,
Щоб позволив протопопа бороду голити.

– Ох не можна, добродзійко, того учинити:
Як дознається владика, буде мене бити.

– Чи не можна, протопопе, того учинити,
Щоб зо мною без бороди, в люди ж – причепити.

– Ой не можна, добродзійко, того не ведеться:
Як він схоче уси втерти, вона обірветься.

Ой піду я та просити самого владики,
Щоб позволив добродзіям бороду голити.

Ось приходить добродзійка та в його палати,
Аж там сидить попів з сорок, та всі бородаті.

Як зачали попадю кропилом кропити,
Приклякнула, присягнула, що "буду любити".

– Тепер мені любо, тепер мені мило,
Попове кропило любити навчило!

Вже ж і не тяжко, вже ж і не нудно,
Хоць піп з бородою, жити з ним не трудно.