Журилася попадя своєю бідою:
– Бідна моя голова, що піп з бородою.

Приспів:
Ох мені тошно, ох мені нудно,
Що за бородатим жити мені трудно.

Кличуть люди на хрестини, треба із ним сісти,
А як глянеш на бороду, не захочеш їсти.

Ой піду я до владики да стану просити,
Чи не скаже він попові бороди голити.

Ой забрала ж попадя кури та індики,
Мандрувала ж попадя просто до владики.

Прийшла ж вона до владики да й у ноги пала,
Дуже гірко заридавши, йому промовляла:

– Помилуй мене, владико, що мені робити?
Позволь попові моєму бороду голити.

Вислухав її владика, дуже похмурився,–
Стало тісно у кімнаті, як він розходився.

Де ся взялись келейники, стали її вчити,
Що не можна попам, ченцям бороди голити.

– Пустіть мене,– так попадя стала промовляти,–
Сама буду я попові бороду чесати.