Журилася попадя своєю бідою:
– Бідна моя голова, що піп з бородою.

Приспів:
Ох мені трудно, ох мені нудно,
Що за бородатим жити мені трудно!

Хоця й ся він убере в хорошії шати,
Що погляну на него, а він бородатий.

Хоч я піду до церкви Богу ся молити,
Що погляну на бороду, то не можу жити!

Піду ж бо я на хрестини – просять мене сісти,
Що погляну на бороду, то не можу їсти.

Піду ж бо я на весілля – просять мене пити,
Як погляну на бороду, то не можу жити!

Та, прийшовши додомоньку, зачала просити:
– Чи не можна б, добродію, бороду голити?

– Ой не можу, попаде, того учинити,
Дізнається владика, буде мени бити!

– Доки буду терпіти таковую біду?
Впрягай, хлопче, коні в возок – до владики їду.

Ой їду я до владики, буду го просити,
Щоб позволив мому попу бороду голити!

Та й забрала попадя гуси й індики,
Убралася хорошенько, качай до владики!

Приїхавши до владики, стала при порозі,
Склонилася низенько, цілувала нозі.

Вийшов владика із своєй палати:
– Что желаєш, невіста, нехай буду знати?

– Прошу тебе, святителю, змилуйся над нами!
Най не ходять наші попи з тими бородами!

Скажи, скажи, святителю, що маєм платити,
Як позволиш нашим попам бороди голити?

– Не могу я, попаде, того учинити,
Бо так каждий довжен з нас бороду носити!

– А видиш ти, попаде, хоцяй я владика,
Яка в мене борода чесна і велика?

Піди [сюда], попаде, до моєї кімнати,
Подивися що там попів, а всі бородаті!

– Шкода ж моєй уродоньки, шкода мого зросту
Хіба піду утоплюся з високого мосту!

Та пішов владика до своєй кімнати:
– Треба твому попові карту написати.

Писав карту владика дрібними словами,
Заллялася попадя гіркими сльозами.

– Як не схоче попадя попика любити,
То треба єй в сім плетень воду освятити!

Ой як зачне попонько попадю кропити,
Аж упала і зачала попонька просити:

– Тепер мені уже легше і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило.

Упадала, приклякала, на пальцях ставала,
Взяла попа за бороду і поцілувала!