Закувала зозулиця, сіла на явора.
Впала біда на Івана: жона в нього хвора.
Лежить вона на постелі і не може встати:
– Глядай мені лік, Іване, бо хочу вмирати.
Пішов Іван до ворожки та почав просити:
– Вийми жону із бєтегу – я буду платити.
– Та най тебе, чоловіче, журиця не гложе:
Я такое зілля маю, що жоні поможе.
Айбо треба, чоловіче, на воску зілляти,
Аби знати, чому хвора, що не може встати.–
Ворожила ворожіля, на воску зливала...
– Тут нечистого робота,– Івану сказала.
Треба жону похрестити, треба посвятити,
То, ще, може, на сім світі буде вона жити.–
Дала Йвану всяке зілля, усяке коріння:
– Твої гроші, мої ліки, а жоні спасіння.
Іде Іван додомочку пізно увечері,
Та до хижі не мож зайти, бо замкнені двері.
Клопкав Іван в оболочок, у двері дуркоче,
Коли чує голос в хижі: "Прячтеся, панотче!"
А потому жона хвора двері удоперла:
– Моли бога, чоловіче, що я ще не вмерла!
– Не журися, моя жоно, є тобі спасіння,
Най викурю лише з хижі чортово насіння.
Як до хижі Іван зайшов, подивив під постіль:
– Та що сесе за нечистий зайшов до нас в гості
Та як почав нечистого з хижі виганяти,
То зайойкав тот нечистий, почав умоляти:
– Бійся Бога, чоловіче, не збав мені віка!
Я до тебе більш не зайду, доки сього світа.
Іван каже тому дідьку: Щезни, вража сило!
А я жоні поворожу, вби їй полівило.–
Почав Іван ворожити, як ворожка вчила:
Похрестив жону ременем,– то нараз ожила!