За річкою Гарасим,
В Гарасима гарний син,
Мати любить Гарасима,
А я, дочка,– його сина.

– Ой ти казав люблю, люблю
І в осені візьму, візьму,
А тепера довелося –
Ти без чобіт, а я боса.

– Ходи ж, мила моя, боса,
Бо тобі так довелося,
Мені ж босим не годиться,
Буде жито не родиться.

– Нехай краще й не родиться,
Коли таке поводиться,
Ми ж на теє не здаваймось
Та ходімо обвінчаймось.

– Та ще ж бо я не збісився,
Щоб на тобі оженився,
Поглянь ти на свою вроду,
Краще з мосту кинусь в воду.

Таки ж Гандзя доскочила,
Петра таки зморочила,
Як він на ній оженився,
Мов за стіну заступився.

Через річку, через став,
Любив, поки перестав.
Та й вона ж його любила,
Так, що й розум загубила.

Ой гоп-чук-чук, поберемся
Та й будемо панувати,
Ой ти будеш кози пасти,
А я вівці заганяти.

Оженився навісний
Та взяв бісновату.
Та не мали що робить,
Запалили хату.