Як поїхав Саврадим у поле орати,
Його жінка, Саврадимка, у шинок гуляти.

Гуляла, гуляла, трохи проспалася,
Наварила борщу, каші, в поле подалася.

Ходила, блудила, милого шукала:
– Подивись, Саврадим, яка біла стала!

Як приїхав Саврадим із степу додому
Та й поставив свою жінку на житню солому.

Годував, годував, повів напувати,
Запрягає жінку в плуг та й їде орати.

Випрягає з плуга, запрягає в рало:
– Гей, цоб, моя мила, ще додому рано!

А коло порога дощова калюжа,
Та й розсердилася та й жінка на мужа.

Як розсердилася та жінка на мужа,
Та й полізла на піч, мов би то недужа.

– Ой уставай, мила, я приніс горілки.
– Цур тобі, пек тобі, шукай собі жінки!

– Ой уставай, мила, я приніс дубину,
Не тонку, не товсту, та на твою спину!

А мила устала, так як й не лежала,
Ще й обняла Саврадима та й поцілувала.