Я в середу родилася,
Кажуть люди – горе.
Не піду я за старого –
Бородою коле.

А піду я за такого,
Що не має й вуса,*
Він на мене кивне, моргне,
А я засміюся.

Мела хату, мела сіни
Та й засміялася,
Вийшла мати воду брати
Та й догадалася.

– Чого ж, доню, чого ж, доню,
Чого ти смієшся?
Полюбила козаченька
Та й не признаєшся.

– Ой ти, горо кам’яная,
Чом не лупаєшся,
Ой дівчино молодая,
Чом не признаєшся?

– Хіба б же я з піску була,
Щоб розсипалася,
Хіба б же я дурна була,
Щоб я призналася.