Вітер дуба хитає. Козак дівку питає.
– Не питай ти мене, не кохай ти мене.

Кохав мене батько, шанувала мати.
Довелося козакові руки потирати.

Потирай же, козаче, коли довелося.
І старе, і мале за мене взялося.

Через гору там писар. До писаря ходила.
Писар пише, малює, обернеться – цилує.

Писар пише, малює, обернеться – цилує.
Ти не піп, ти не дяк, не цилуй мене так.

Ти ж не піп, ти не дяк, не цилуй мене так.
Нехай мене поцилує чолбасянський козак.

Чолбасянські козаче – хорошиє люди.
Як обніме, поцилує – не боюся голови.

Як обніме, поцилує – не боюся голови.
Ой же губи у меду, цилуються до ладу.