У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила:
Ніжкі білі, невеличкі,
Ще й червоні черевички!

Все встає вона раненько,
Прибирає чепурненько,
На снідання галушки,
На закуску пиріжки!

В обід борщ із сметаной,
Та ще з миски полив’яной,
З часником пампушки, кваша,
Та ще з вишкварками каша!

Вечір тільки як приходить,
Жіночка його виходить,
З поля його зустрічає
Та й до хати проводжає!

Потихеньку в хату вводить,
Тут же зараз за стіл содить,
За чуприну в шутки взявши,
Разів десять ціловавши!

Гарячі блинці ставить,
З вареників масло каплить,
Не успів від миски встати,
Біжить мерщій постіль слати!

А у мене хата чорна,
Жінка бридка, немоторна,
Нічого вона не дбає,
Що заробить, пропиває!

Скажу: "Ганю, встань раненько,
Прибери все чепурненько".
Вона чує, та не хоче,
І, як відьма та, сокоче!

Раз сказав їй: "Іди спати",–
Вона дала тяги з хати,
Я за нею був помався
Та і в хабалик попався!

Один за чуб, другий в спину,
Третій: "А що, вражий сину!"
Взяли мене, повалили,
Скільки треба і вгатили!

Кричу: "Жінко, чи ти чуєш,
Чому ж мене не рятуєш?"
Вона будто і боронить,
Сама тут же за чуб водить!

Все сопе, пресуча дочка,
Прихилившись до куточка,
Як грубого що їй скажеш,
То і в хаті не побачиш!