У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила:
Ніжкі білі, невеличкі,
Носить жовті черевички!

Устає вона раненько,
Прибереться чепурненько,
На снідання пиріжки,
Шулики та галушки!

На обід борщ з грибами,
Да ще в мисці полив’яній,
З часником пампушки, квашу,
З вишкварками смачну кашу!

А як все те позбирає,
Вона й трохи не згуляє,
Сяде собі за кужілку,
Пряде дуже тонку нитку!

А у мене хата чорна,
Жінка бридка, немоторна,
Усе спить та лежить –
І не хоче робить!

Скажеш: "Гапко, встань раненько,
Приберися чепурненько".
Вона слухати не хоче,
А як відьма та сокоче!

На снідання за лоб смиче,
За обідом дулі тиче,
А на вечеру кулаки
Підсовує під боки.

Прийдеш з поля змордувавшись,
З’їсти добре сподівавшись,
Вона ні з чим борщ поставить,
А хліб глевкий в горлі давить!

Сусідонька ж уродлива,
Гарна, мила, чорнобрива,
Ох, як взгляне тобі в очі,
Серце вискочити хоче!

В моїй вроди не спізнати,
Бридко скибками узяти:
Суха, чорна, рудоброва,
Зморшки, мов кора дубова!

Сусідонька потанцює,
Моргне гарно, поцілує,
Приголубившись до мужа,
Звивається гірше вужа!

Моя ж тільки що клигає,
Моргати зовсім не знає,
Ізгорбиться, мов псяюха,
Та й сидить, як в меді муха!

Сусідонька на родинах,
Сусідонька й на хрестинах,
Де ж весілля заходить,
Сусідонька верховодить!

Моя ж нікуди не годиться,
Бо в бесіді всяк накпиться,
Безглузда, мов та синиця,
Нехай дідькові присниться!

Бодай же той не родився,
Щоб отак, як я, женився,
Бо проплаче цілий вік,
Нещасний ти чоловік!