Три дні печі не топила, сім день хати не мела,
Вся бригада в поле вийшла, а я спати лягла.

Ой приїхав бригадир та й на сивому коні:
– Іди, іди, ланкова, заробляти трудодні!

Вийшла я у поле, стала собі скраю,
Вся бригада закричала: мало снопів маю.

Ой приїхав бригадир та й до мене поморгав,
Я ще й копи не нажала – він чотири записав.

Я спитала бригадира, де його чекати,
А він сказав: "Увечері коло твої хати".

Ой не встигла ланкова з бригадиром стати,
Якась баба сказилася, дала жінці знати.

Ой біжить же його жінка та й з великим патиком:
– Іди, іди, чоловіче, викликає виконком.

А я в тому виконкомі та й не можу бути,
Я за тую ланковую не можу забути.

Ой він ходить по горі, а я по долині,
В нього болить голова, в мене всередині.