Тече вода з явора
Нашій Марсі до двора.
– Марсю, Марсю, вийдь на двор,
Маш фраїрців повний двор.
– А що ж кому з того,
Мам їдного седмого.
Й одного мам в коморі,
Йа седем мам на дворе.
Хто ж тя, Ганцю, споведав?
Мамцю, мамцю, сам клебан.
Хто тя, Ганцю, менував?
Но-м ня певше любував.
Боже, Боже, зле з нами,
Зламалася посцівка,
Що лежала фраїрка.
Зламалися й крайці,
Що лежали шугайці.
Мам я брата столяра,
Пофіжую до рана,
І братову – малярку,
Помалюю посцівку.