Тече вода каламутна.
– Мила моя, чого-сь смутна?
– Я не смутна, лем сердита,
Через тебе-м зночі бита.

Била мене мамка зночі
За Йванкові карі очі,
Ще й казала – буде бити,
Щоб Йванка не любити.

А я Йванка так любую,
Де ся стріну, там цілую.
Ой Іванку, серце моє,
Не є таких, як ми двоє?

Мамко моя, зроб ми дащо,
За Іванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила –
Взяла тичку та й набила.

Мамко моя солоденька,
І ти була молоденька,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.

Тобі було добре, мати,
Між своїми вибирати:
Ти любила мого нянька,
Я люблю чужого Йванка.

Ой якби ми в’єдно жили,
Нам би люди завиділи,
Бо ми такі паровані,
Як горнятка мальовані.

Тече вода коло села,
А дівчина вже весела:
Любилися, кохалися –
Через рочок побралися.