Тече річка невеличка
З вишневого саду.
Кличе Гітлер Антонеску
Собі на пораду.

– Порадь, порадь, Антонеску,
Як рідная мати,
Ой чи мені воювати,
Чи назад тікати?

– Ой я тебе, милий друже,
Раджу й не пораджу:
Тобі кажу воювати,
А сам п’яти мажу.

Ми з тобою воювали
Аж під Сталінградом,
Та й не бачили очима,
А лиш тільки задом.

– Бодай тебе, Антонеску,
Як так мене радиш!
Ти ще й сала не наївся,
А вже п’яти мажеш.

– Мажу, друже, собі п’яти
Й штани підтягаю,
Бо втриматись на Вкраїні
Я думки не маю.

Треба, треба, милий друже,
Все приготувати,
Бо як стане в тебе мокро,
То важко тікати.

Всі мої вінки лаврові,
Дані в нагороду,
Кляті кози давно з’їли,
Попивають воду.

Так прощай, мій милий друже,
Я буду тікати,
Тобі раджу поскоріше
Слідом поспішати.