Та чого журитися, якої неволі?
Що я добра не зазнаю, а горя доволі?

– Оддай мене, моя мати, заміж за старого,
Буду його шанувати лучче молодого.

Качалочки в головочки, а праничок в боки,
Терниною вистилала, глодиною вкрила,

Ой Боже мій милостивий, чим я не вгодила?
– Іди, старий, іди, сідий, у луг по калину;

Як не підеш по калину, далебі, покину.
Пішов старий, пішов сідий калини ламати,

А я парня за рученьку та й ввела у хату:
– Сідай, парню, хорош-бравий, та й за стіл гуляти.