Та була в мене жінка,
Та була в мене любка,
Та послала мене
В ліс по дрова.
Та дала мені сокиру,
Та дала мені тупую,
Щоб я затомився,
В лісі забарився.
А я дрова рубать став
Та й сокиру поламав,
Я й не затомився,
Я й не забарився!
Та була в мене жінка,
Та була в мене любка,
Та послала в поле жати
Сивая голубка:
– Іди, іди в поле жати,
Бо ти бач, що я хорую.
То мушу лежати.
Та дала мені хліба,
Та дала мені черствого,
Щоб я задавився,
В полі забарився.
А я жати як начав,
А собака хліб украв,
Я й не задавився,
Я й не забарився.
Як додому я прийшов,
Сів на призьбі під вікном,
Щось у хаті гомонить:
Жінка з кумом говорить.
Взяв я в руки мотузки,
Що ходив в ліс по в’язки,
Як у хату ввійшов,
Жінку за столом знайшов.
Вона на стіл схилилася,
Голова болить – журилася.
Я її легенько взяв,
До стовпчика прив’язав,
До стовпчика прив’язав,
Сам шукати їсти став.
Найшов курку в ринці,
В макітерці блинці,
Під покуттям пляшка стоїть.
Я за пляшкою нагнувся,
А під столом кум зігнувся.
– Чого, куме, тут сидиш,
Чого на жнива не йдеш?
А кум каже: "Не погуби",
А кум каже: "Що хоч роби,
Щоб сусіди не дізнали
Й до жінки не доказали".
– А я ж тебе, куме, проведу,
Не дам тебе, куме, у біду.
А я кума проводжав,
Макогонів із п’ять дав.
Надворі узяв притику,
Набив жінці спину й пику.
Так я її похорував,
[Так я її полікував],
Що вже вранці встала
Й більш не слабувала, (2)
В поле мандрувала.