В Чернелиці в краю села сталасі пригода –
Лишилися дрібні діти та й жінка молода.
Сказав раз Михась до жінки: "Я з вами бідую.
Піду у ліс по підпеньки та й вас погодую".
Ішов Михась дорогою, здибали йго люде:
"Ой, Господи милосердний, щось нового буде?"
Зайшов Михась в крайні корчі підпеньки збирати,
Став лісничий за корчами кульку ладувати;
Як він її наладував та як з неї стрілив,
Та й в Михася за корчами в головку поцілив.
Упав Михась за корчами, зробилися крики,
Кажуть люди: "Відай, іде полювання диків".
А лісничий молоденький того побоявся,
Пішов прямо він до суду, сам замельдувався:
"На дзінь добрий, пане сендзю, туга ми велика –
Бо я забив чоловіка, гадав-єм, що дика".
"Нічо, нічо, пане злісний, нічого не бійсі,
Бо ми будем питатисі, чого хлоп у лісі,
Чи то була лише кулька, чи то були шроти,
Ми пошлемо комісію, будем йго пороти".
З’їхаласі комісія та й були дохтори,
Беруть хлопа та й сміються, ще й на збитки спорі.
Послухайте, люди добрі, як колись бувало,
Що пан хлопа міг забити – усьо пропадало.