Послав мене мій миленький фасолі садити,
А сам пішов до корчмоньки мед-горілку пити.

Посадила я фасолі та й іду додому,
Повертаю до корчмоньки – п’є милий з кумою.

Повертаю до корчмоньки та й стала в затінку,
Обіймає милий куму, як парубок дівку.

– Іди, мила, додомоньку та й звари курочку,
Бо приведу на вечерю куму-голубочку.

Зварю тобі, мій миленький, зварю тобі качку,
Лиш не веди на вечерю ту куму-болячку.

Запалила, закурила сирими дровами,
Бо приведе милий куму з чорними бровами.

Запалила, закурила, сіла на порозі,
Іде милий із кумою та у три дорозі.

– Не дай мені, моя мила, не дай мені їсти,
Лиш дай мені таке місце, де з кумою сісти.

Не дай мені, моя мила, не дай мені пити,
Лиш дай мені таке місце, щоб поговорити.