Покладу я хибку кладку через бистру річку,
Помандрую до дівчини на всю темну нічку.

Нехай буде темна нічка, нехай буде сльота,–
Помандрую до дівчини, тримаючись плота.

– Ой ти ж моя дівчинонько, ой ти ж моя мила,
Скільки ж мені сей осені кислиць переїла?

– Ой ти ж, дурний, купував, я, розумна, брала,
Тепер зима, кислиць нема – я б тобі віддала.

Хіба пождеш до осені, як почнуть родити:
Віддам тобі кислиць міру – перестань ходити.