Ой мій милий заболів,
Киселику захотів.
А я, молода, не лінива була
Та й побігла по селу
Добувати киселю.
Не добула киселю,
А добула вівса.
Забрала той овес
У запаску увесь.
Принесла той овес
Додому увесь
І зсипала той овес
На холодній печі.
Ой сох той овес
Цілий місяць увесь.
– Постій, милий, не вмирай,
Киселику дожидай.
Та й побігла по селу
Добувати жорна.
Не добула кам’яних,
Та добула луб’яних.
Зібрала той овес
Із печі увесь;
Помолола той овес
На мукицю увесь.
Учинила той кисіль
На шістнадцять неділь.
Учинила кисіль
У безодній діжі,
Ой рано-ранесенько,
У безодній діжі.
Уже кисіль кисне,
А з милого й дух тисне.
Ой кис той кисіль
Цілих двадцять неділь.
Через двадцять неділь
Пора цідить кисіль.
Побігла по селу
Добувати сита,
Не добула сита,
А добула борони.
Процідила той кисіль
Крізь чотири пальці,
Крізь чотири пальці
На борону вранці.
– Постій, милий, не вмирай,
Киселику дожидай.
Лежить милий на печі,
Нема в нього й речі.
Уже кисіль клекотить,
А з милого й дух летить.
Поки кисіль закипів,
Та вже й милий одубів.
– Чоловіче Марку,
Чом ти не вмер зранку?
Я б наділа тобі
Сорочечку-дранку.
Тепер тебе біс попер,
Що ти в добрій помер.
Якби була знала,
Була б же я зняла.
І вмер – не тужила,
І на лаву положила.
І не буду я тужити,
Нехай старий лежить.
Ножем зуби розняла
І киселику дала:
– Їж, милий, наїдайсь
Та й на той світ одправляйсь.
На гарбуз продзвонила
Та й до ями проводила.
Коло ями я стояла –
На чотирьох я моргала,
А од ями я йшла –
Та ще й п’ятого знайшла.
Морков’ю просвітила,
А стрюками прокадила,
Редькою поминала,
Бо таке я й життя мала.
– Яцьку мій, Яцьку,
Яцьку мій вірний,
Ой як любив ти кисіль
Тяжко без міри,
А кисілю не діждав –
Богу душу віддав.
Яцькові вічна пам’ять
А на многії літа.