– Ой, мати, мати, єсть дяк у хаті,
Співає, жартує, не дає спати.
І єще, мати, грає зо мною!
– Бий єго, доню, хоч кочергою!
– Боюся, мати, щоб не вкаляти,
Волю я дяченька поцілувати.
Жупан новенький, дяк молоденький, –
Боюся, мати, щоб не вкаляти.
Ба єще, мати, буду прохати
У постілоньку до себе спати.
– Ой, доню, доню, буде з бідою,
Коли дяк ляже спати з тобою.
– Ой, мати, мати, буду тривати,
Хоч мене буде дяк зачіпати.
– Хоч дяк жартує, але не пустує,
Нехай же, доненько, переночує.
Поти ся грали, поки не спали,
Заки-м ся з собою не обізнали.
Обізнавшися, почне дяк спати,
А дівчинонька почне плакати.
Дівчина дрімле, а дяк співає,
Погляда в віконце, чи вже світає.
– Ой єще, дяче, барзо раненько,
Присунься до мене, моє серденько!
Проспавшися, дяк почне співати,
А дівчинонька почне плакати:
– Ой дяче, дяче білого лиця,
Подобно з мене юж молодиця.
Ой прийшла мати доні питати:
– Чи гаразд було, доненько, спати?
– Ой спала-м, спала-м, ледь-м устала,
Тоже-м ся мати страху набрала!
– Ой, доню, доню, жарту не знаєш,
Що ся так бардзо дяка лякаєш!