Ой їхала Катерина
Шістьма кіньми із Волиня,
Питається Василя:
– Чи далеко до села?

– Недалечко, недалечко:
За сім верстов те селечко,
За сім верстов – одна миля –
Катерина живе мила.

Ніжка мала, ручка біла,
Стан тоненький, мова мила.
Як що-небудь заспіває,
То серденько умліває.

Ось прибув хлопець моторний,
На нім гарний жупан чорний,
Із сватами він з’явився
Та матусі уклонився:

– Надобридень вам, матусю!
Я приїхав по Катрусю!
Я приїхав Катрю взяти,
Чи ти будеш моя мати?

– Ой брешеш ти, ледачино,
Не візьмеш моєй дитини!
Моє дитя, як билина,
Як червоная калина.

– А я хлопець-молодець.
Маю кошару овець:
Штири воли, дві корови,
Чисто в хаті і в коморі.

Обійшлося без оглядин:
Сподобався хлопець ладен.
Тож весілля почали
І Катрусю віддали.

Скоро дівка шлюб узяла,
На кошару побіжала.
– Ой, Боже мій милостивий,
А де ж тії воли сиві?!

– Не сама ж бо ти ішла,
І не сам тебе я брав,
На весілля у сусіда
Жупанину позичав.

Як весілля одіграли,
Жупанину одібрали,
Жупанину одняли,
Серцю жалю завдали.

Кивнув, моргнув на шинкарку,
Випив одну-другу чарку,
На закуску пиріг цілий:
– Ой я у Бога щасливий!