Ой дворянськая жона,
Вона з розумом жила, (2)
Медом, вином шинковала,
Кумпанію частувала,
До милого промовляла:
– Ой мій милий, милесенький,
Голубчик мій сизесенький,
Продай бички невеличкі,
Купи мені черевички,
Бо я панського роду,
Я дворянського роду,
Не ходила в лаптях зроду,
І, єй-богу, не ходила,
І, далебі, не ходила.
– Продай, милий, дві телиці,
Купи мені дві спідниці,
Бо я панського роду,
Я дворянського роду,
Не ходила в плахті зроду,
І, єй-богу, не ходила,
І, далебі, не ходила.
– Ой мій милий, милесенький,
Голубчик мій сизесенький!
Продай коня і кобилу,
Справ красило і білило;
Щоб лице я набілила,
Щоб од сонця не згоріла
І од вітру не вчорніла.
Буду ж бо я набілятись,
Буду лице накрашати,
Ти ж на мене поглядати,
Паней мене величати,
Судариней називати.
Милий милую слушає
І все з двору збуває,
На милую справляє...
А вже ж мила запаніла,
Нема дров ні поліна
Нічим хати протопити,
Борщу, каші ізварити,
Миленького накормити.
Загадала жена мужу
Превеликую нужу –
В ліс по дрова з вожжами.
Милий думає, гадає,
Він до лісу одходжає,
Сухі дрові собирає
І додому приходжає,
Сухі дрові приношає,
На колюшки упадає,
До милої промовляє:
– Устань, мила, прочухайся,
Нумо хату протопляти,
Борщу, каші наварити,
Миленького накормити.
– Пішов проч, отойдись,
Расканалья, оступись!
Рубай днище, гребенище,
Вари кашу, борщище.
Милий милую слушає,
Дровці собі він рубає
І у пічку накладає,
Сам бо хату затопляє,
Став же хату затопляти,
Став він розум прибирати,
Як до милої пристати,
Вельможную в руки взяти.
Став він Богу благодорить
Й за коси її тухторить...
Як ухватить за космаки
Та й ударить о бешм’яки,
Ще й на двір виводжає
І по морді налигає:
– Пру, стой, не панися,
В оглобельки становися:
Бо ти панського роду,
Ти дворянського роду,
Не ходила в возі зроду,
І, єй-богу, не ходила,
І, далебі, не ходила.
Милий думає, гадає,
Милу в віз запрягає,
Ще хомут надіває,
Ще кленовії клещі.
Він на милую сідає,
Він до дуба припинає:
– Пру, стой, не панися,
Коло дуба становися,
Щоб ти дуба не зламила,
Сама собі не вредила,
Мені восі не вломила!
Він по лісу походжає,
Сирі дрові собирає,
На милую накладає,
Мила плаче і ридає,
На сонечко поглядає.
А вже соненько низенько,
А нам їхать не близенько.
Ну миленький поспішаться,
Щоб од людей не остаться,
Сіра вовка не спужаться.
Милий милу запрягає
І додому од’їжджає.
Ой де у гори – помогає,
І на гору підсідає,
Дубиною потягає.
– Ой ну, моя мила,
Ой ну, чорнобрива!
Щоб ти воза не побила,
Миленького не струсила,
Йому шкоди не зробила!
Він додому приїжджає,
Милу в хату не пущає,
Милу к колу припинає.
– Пру, стой, не панися,
Коло кола становися,
Щоб ти кола не вломила,
Сама себе не вредила.
Мила плачеть і ридаєть,
К миленькому і взиваєть:
– Мій милий, милесенький,
Голубчик мій сизесенький!
Продай, милий, черевички,
Справ бички невеличкі.
Продай білило і красило,
Справ лоша і кобилу,
Щоб я дров не возила,
Добрих людей не смішила.
Без красила буду красна,
Без білила буду біла!
Годі ж мені панувати,
Лучче буду горевати,
Треба, милий, залецяти,
Паном тебе взивати.
Продай, милий, дві спідниці,
Купи мені дві телиці,
Щоб по дворам не ходила,
Сироватки не просила,
Добрих людей не смішила!
Буду раненько вставати
Да в череду скот ганяти:
Мене ледве будуть знати,
Хазяйкою прозивати!
Ти ж, милий, милесенький,
Будеш з шинку приходжати,
Тебе буду сострічати,
Паном буду взивати,
Буду тебе роззувати,
Благородним називати
Хоч на многая літа!