– Ой, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
– А я правди не скажу,
Хіба свою хаточку покажу.
Моя хата край води
З високого дерева – лободи.
Ще й сінечки приплету
З липучого дерева – осоту.
А ввечері вечерком
Хтось проситься в хаточку потайком.
– Ой, дівчино, відчини,
Своє й моє серденько звесели.
– Ой не буду відчинять,
Бо ти будеш ніченьку ночувать.
– Ой не буду, не буду,
Пожартую звечора та й піду.
Жартувала до зорі,
Поки не розвиднилось надворі.
Зійшов місяць ще й зоря.
– Зоставайся, дівчино, здорова,
Більш до тебе не прийду,
Кращу собі дівчину я знайду.
А до тебе стежечка заросте,
А для мене дівчина підросте.